"Коли наші шляхи перетинаються" – це четверта частина моєї роботи про Україну, яку я розпочав у 2023 році.
Цією серією я хотів створити проєкт, заснований на зустрічах — зустрічах з людьми та місцями під час моїх подорожей Україною, які почалися у 2024 році. Я хотів залишити місце для випадковості, для непередбачуваного, для чистоти моменту зустрічі.
Подорожуючи країною, я блукав її вулицями та шляхами без конкретної мети, окрім можливості зустріти когось важливого — перетнутися з людиною, яка викличе емоцію, бажання зробити її портрет. Дати магії зустрічі розгорнутися.
Це також пошук місць, які мене надихають, які промовляють до мого підсвідомого, які розповідають історію, яку я хочу передати. Тоді залишається лише зустріти тих персонажів, яких уявила моя історія, тих, кого моя суб'єктивність хоче вам показати. Використовувати випадковість як спосіб розповіді.
Моя мета — поділитися своїм поглядом на українське суспільство, зафіксувати мої фрагменти реальності. Запросити глядача до роздумів, до осмислення того, що значить бути військовим, мати 16 років на Донбасі, 5 років у Харкові, бути самотньою жінкою або матір'ю в повсякденному житті, захопленому війною. Розповісти про повсякденність тих, чиє життя назавжди змінилося, тих, хто бореться, щоб захистити й зберегти свою ідентичність, свою культуру—ту саму ідентичність, яку Росія відмовляється визнавати та прагне знищити.
Які надії залишилися? Які очікування? Чи можна оговтатися після такого конфлікту? Що означає бути українцем сьогодні? Це лише деякі з багатьох питань, які виникали в мене під час створення цих фотографій.
"Коли наші шляхи перетинаються" — це портрет, мій портрет України, виснаженої після трьох років війни, це розповідь про буденність дітей, жінок і чоловіків, чиї життя були зруйновані конфліктом, якого вони не обирали, і які борються за своє існування та збереження своєї ідентичності.
