«Коли наші шляхи перетинаються» — четверта частина моєї роботи про Україну, яку я розпочав у 2023 році.
У цій серії я хотів зосередитися на зустрічах — із людьми та місцями під час моїх подорожей Україною, що почалися 2024 року.
Залишити місце випадку, непередбачуваному, самій зустрічі.
Мандруючи країною, блукаючи вулицями та стежками, я не ставлю собі іншої мети, окрім як, можливо, зустріти людину, яка пробудить у мені емоцію, бажання створити її портрет. Дозволити магії зустрічі відбутися.
Це також пошук місць, які мене надихають, звертаються до моєї підсвідомості й розповідають історію, яку я хочу повідати. Тоді залишається лише зустріти персонажів, яких я уявляв для цієї історії, тих, кого моя суб'єктивність хоче представити вам.
Використовувати випадок, щоб розповідати історії.
Моя мета — показати власний погляд на українське суспільство й фотографувати фрагменти своєї реальності. Запросити глядача замислитися над тим, що означає бути військовослужбовцем, мати шістнадцять років на Донбасі чи п'ять у Харкові, бути самотньою жінкою або матір'ю, чиє повсякдення поглинула війна. Говорити про людей, життя яких змінилося назавжди.
Які надії залишаються? Які очікування? Чи можна оговтатися після такого конфлікту? Це лише деякі з багатьох питань, які я ставив собі, створюючи ці фотографії.
«Коли наші шляхи перетинаються» — це портрет України, виснаженої роками війни, мій портрет повсякденного життя дітей, жінок і чоловіків, світ яких перевернув конфлікт, якого вони не обирали.
