« When our paths cross » est le quatrième volet de mon travail sur l’Ukraine commencé en 2023.

Avec cette série j’ai souhaité effectuer un travail fondé sur la rencontre. La rencontre avec des personnes, des lieux, lors de mes voyages en Ukraine commencés en 2024.

Laisser une place à l’aléatoire, à l’imprévisible, à la rencontre pure.

Au fil de mes errances dans le pays, arpenter les rues, les chemins, sans autre but que de peut-être faire la rencontre, croiser la personne qui provoquera cette émotion, ce désir de faire son portrait. Laisser la magie de la rencontre opérer.

C’est aussi trouver ces lieux qui m’inspirent, qui parlent à mon inconscient, racontent l’histoire que je veux narrer, il ne restera plus qu’à croiser les personnages que mon récit s’est imaginé, que ma subjectivité veut vous présenter.

Se servir du hasard pour raconter.

Mon intention est d’exposer mon regard sur la société Ukrainienne, photographier mes fragments de réalité. Inviter le spectateur à s’interroger, à envisager ce que c’est qu’être militaire, d’avoir 16 ans dans le Donbas ou encore 5 à Kharkiv, d’être une femme seule ou une mère dans un quotidien accaparé par la guerre. Parler du quotidien de ces personnes dont les vies ont été changées a jamais.

Quels espoirs ? quelles attentes ? peut-on se remettre d’un tel conflit ? sont quelques-unes des très nombreuses questions que je me posais tout en réalisant mes photographies.

« When our paths cross » dresse un portrait, mon portrait, d’une Ukraine essoufflée après 3 ans de guerre, du quotidien de ces enfants, femmes et hommes dont les vies ont été bouleversées par un conflit qu’ils n’ont pas choisi.

« When our paths cross » is the fourth part of my work on Ukraine, which began in 2023.

With this series, I wanted to focus on the concept of encounter. The encounter with people, places, during my travels in Ukraine that started in 2024.

To leave room for the random, the unpredictable, the pure encounter.

As I wandered through the country, walking through streets, paths, with no other purpose than perhaps to meet someone, to cross paths with a person who would provoke that emotion, that desire to create their portrait. To let the magic of the encounter take its course.

It is also about finding those places that inspire me, that speak to my subconscious, that tell the story I want to narrate. Then, it’s just a matter of meeting the characters my narrative has imagined, the ones my subjectivity wants to present to you.

Using chance to tell a story.

My intention is to present my view of Ukrainian society, to photograph fragments of my reality. To invite the viewer to reflect, to consider what it means to be a soldier, to be 16 years old in Donbas or 5 in Kharkiv, to be a woman alone or a mother in a daily life consumed by war. To speak about the everyday lives of these people whose lives have been forever changed.

What hopes? What expectations? Can one recover from such a conflict? These are some of the many questions I asked myself while taking these photographs.
« When our paths cross » paints a portrait, my portrait, of an exhausted Ukraine after three years of war, of the daily lives of these children, women, and men whose lives have been upheaved by a conflict they did not choose.

«Коли наші шляхи перетинаються» — це четверта частина моєї роботи про Україну, яку я розпочав у 2023 році.

В цій частині я хотів зробити акцент на зустрічах. Зустрічах з людьми, місцями, під час моїх подорожей Україною, які розпочались у 2024 році.
Залишити місце для випадковості, непередбачуваності, для чистої зустрічі.

Шляхом моїх переміщень країною, проходячи вулицями, стежками, без іншої мети, окрім як, можливо, зустріти когось, зустріти людину, яка викличе ту емоцію, те бажання створити її портрет. Дозволити магії зустрічі здійснитися.

Це також пошук місць, які мене надихають, які говорять до мого підсвідомого, які розповідають історію, яку я хочу передати. Потім залишиться лише зустріти персонажів, яких моя оповідь уявила, яких моя суб’єктивність хоче представити вам.

Використовувати випадковість для розповіді.
Моя мета — показати моє сприйняття українського суспільства, фотографувати фрагменти моєї реальності. Запросити глядача замислитись, розглянути, що значить бути військовим, мати 16 років у Донбасі чи 5 у Харкові, бути самотньою жінкою чи матір’ю у повсякденному житті, яке поглинене війною. Поговорити про повсякдення цих людей, чиї життя змінилися назавжди.

Які надії? Які очікування? Чи можна відновитись після такої війни? Це деякі з численних питань, які я ставив собі, коли працював над своїми фотографіями.
«Коли наші шляхи перетинаються» малює портрет, мій портрет, виснаженої України після трьох років війни, повсякденного життя цих дітей, жінок і чоловіків, чиї життя були перевернуті цією війною, яку  вони не обрали.